Хоботок комара як насадка для 3D-принтера
Чому хоботок комара — ідеальний матеріал для сопла?
Для виготовлення складних і дрібних об’єктів у 3D-принтерах потрібні дуже тонкі сопла. Традиційні насадки з металу чи скла дорогі, крихкі та не завжди забезпечують потрібну точність.
Вчені звернули увагу на природу: хоботок самки комара (зокрема виду Aedes aegypti) має внутрішній діаметр лише 20-30 мікрометрів, є прямим, порожнистим усередині, міцним і гнучким одночасно.
Цей біоматеріал не тільки біорозкладний, але й надзвичайно дешевий — вартість однієї біологічної насадки становить менше 1 долара, тоді як традиційні сопла коштують до 80 доларів і більше.
Як створюють біологічне сопло для 3D-друку?
Дослідники використовують лабораторно вирощених комарів. Хоботок обережно витягають під мікроскопом, очищають, стерилізують і зміцнюють спеціальним покриттям (наприклад, смолою).
Потім його прикріплюють до стандартної пластикової насадки 3D-принтера. Технологію назвали 3D-некродруком (3D necroprinting) через використання “мертвих” біологічних матеріалів.
Таке біологічне сопло витримує тиск до 60 кПа, працює стабільно протягом кількох тижнів і може зберігатися замороженим до року.
Досягнення нової технології
З допомогою хоботка комара як насадки вдається друкувати шари товщиною всього 20 мікрон — це вдвічі тонше, ніж у більшості комерційних 3D-принтерів. В експериментах вже створили:
- Стільникові структури (сотоподібні ґратки);
- Мікроскопічний лист клена;
- Біосумісні каркаси для росту клітин (скефолди для тканинної інженерії).
Така точність відкриває двері для біопринтингу — друку тканин, судин і навіть органів для трансплантації.
Переваги та перспективи
Нова насадка для 3D-принтера з хоботка комара не тільки підвищує роздільну здатність, але й робить процес екологічнішим і доступнішим.
Дослідники планують удосконалювати технологію, наприклад, покриваючи хоботок керамікою для більшої міцності.
Це яскравий приклад біомімікрії — коли природа підказує інженерам найкращі рішення після мільйонів років еволюції.
Джерело: дослідження опубліковане в журналі Science Advances (2025).
